Iван Нечуй-Левицький

Афонський пройдисвiт


Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному київському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, стає перед чудовною iконою, молиться, б'є поклони, зiтхає, знаменується до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви.

Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Українi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з Єрусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в Єрусалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих київських ченцiв…

Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло їх в садку на лавцi, в темнiй алеї, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв має багато грошей.

- Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника.

- Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше.

- А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав Копронiдос.

Копронiдос говорив доволi чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росiї.

- Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, - одповiв келiйник.

- Здається, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'є поклони… що менi аж кинулося в вiчi… - обiзвався Копронiдос.

- Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе, в другiй келiї, як бряжчать срiбнi карбованцi та, здається, i червiнцi, - сказав келiйник.

- Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.

- Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лiчить часом отой лапiга таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий проворний келiйник.

- I, певно, благочестиво живе й пiснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

- Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве… Горiлочку п'є добре; а сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

- I до отця Палладiя заходить?

- Атож! Заходить i балакає приязно з ним.

- А як її звуть? - спитав Копронiдос.

- Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

- А отець Iсакiй та Єремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй? - спитав Копронiдос.

- Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних, латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник.

- А з яких вони? - спитав Копронiдос.

- Хто їx знає. Здається, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник.

- Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в вiйську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста… - казав далi Копронiдос.

- I цей має, - обiзвався один келiйник, - бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

- А не знаєте, з яких вiн? - спитав Копронiдос.

- 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по церквi, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник.

- Про що ж вiн розмовляє в келiї, як часом зiйдуться гостi? - спитав Копронiдос.

- Розказує, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червонi щоки та високi перси одної удовицi… Вона тут недалечко од монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло.

"Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя… Чотири цiновитi осятри маю на примiтi… 3 котрого б почати… - думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй має показну роль в монастирi, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…"

Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецiї та Болгарiї i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.

- Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос.

- Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келiї, то по садку.

"Ну, з цього страшно починать: не пiде в мої мережi; треба почитати з святих та побожних… хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка… з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", - подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.



II


Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу "жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса.

- Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом Копронiдос i подав отцевi Палладiєвi здоровий пучок квiток.

Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрiвцем.

- А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну i єлей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос.

- Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше дивлячись на грека.

- Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос.

- Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете?

- Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.

Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.

- Як же вас звати? - спитався Палладiй.

- Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i знайомостi.

Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.

- Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прiєм вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив, навiв на добру путь.

- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир… та говорити в церквi… якось грiх… Ви загаєте для мене багацько часу… - сказав Копронiдос, запикуючись.

- То прошу до мене в келiю пiсля служби божої! Там ми за чайком i побалакаємо, - сказав отець Палладiй.

Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне листя на колонах iконостаса.