Тарас Березовець
АНЕКСІЯ: ОСТРІВ КРИМ
ХРОНІКИ «ГІБРИДНОЙ ВІЙНИ»

Моїм батькам та всім патріотам українського Криму присвячую цю книгу.

Окрема подяка за допомогу в написанні цієї книги моїм колегам із проекту Free Crimea Катерині Покровській, Вікторії Чирві, Анні Макоті, Роману Остапчуку та Марічці Дупак.

КРЫМ
Назло неистовым тревогам,
ты, дикий и душистый край,
как роза, данная мне Богом,
во храме памяти сверкай!..
Тебя покинул я во мраке:
качаясь, огненные знаки
в туманном небе спор вели
над гулом берегов коварных.
Кругом, на столбиках янтарных,
стояли в бухте корабли…
Меня те рощи позабыли…
В душе остался мне от них
лишь тонкий слой цветочной пыли…
К закату листья дум моих
при первом ветре обратятся,
но если Богом мне простятся
мечты ночей, ошибки дня,
и буду я в раю небесном,
он чем-то издавна известным
повеет, верно, на меня!
Владімір Набоков 30 червня 1920 року

/ ВІДГУКИ /

Крим — це біль кожного українця-патріота. Для Тараса Березовця він тим більше відчутний, бо там — його мала Батьківщина. Там, у нашому стародавньому Тмутараканському краї, закопано його пуповину. І там же в Керчі — його земля обітована, яка рано чи пізно повернеться до складу України. Де-факто. Бо де-юре Крим — український, хоч би якою кількістю триколорів декорували його окупанти. Можливо, символічно, що ці рядки пишуться в День хрещення України-Русі, звісно ж, із думками про Корсунь-Херсонес, руїни якого Путін намагається використати для виправдання анексії. Прикметно, що з Тарасом Березовцем, одним із найкращих політтехнологів і політичних експертів, ми познайомилися десять років тому в штаб-квартирі Північно-Атлантичного Альянсу. Ми вже тоді, уважно спостерігаючи за Путіним, не сумнівалися, що Росія неодмінно нападе на Україну. Як могли, намагалися переконати по-пацифістському налаштованих співвітчизників якнайшвидше обзавестися натівською парасолькою, як це зробили наші завбачливі сусіди. За неналежну увагу до питань оборони країни, характерну для періоду 1991–2013 років, платимо високу ціну. Не лише в Криму, але й на Донбасі. Росія ж до анексії півострова готувалася з моменту розпаду СРСР. Саме тоді й почалися розвідувальні, інформаційно-пропагандистські й інші спецоперації. Урешті, хіба не було таких попереджень, як рішення хасбулатівської Верховної Ради Росії 1993 року чи путінської атаки на Тузлу 2003-го? Матеріали й свідчення, які зібрав пан Березовець для цієї книги, — це наче готова кримінальна справа проти Путіна та його поплічників. Тим паче що явка з повинною напередодні річниці анексії відбулася в прямому ефірі одного з кремлівських каналів. Хоч би за яку роботу брався Тарас Березовець, виконує він її фахово, сумлінно та якісно. Книга «Анексія: Острів Крим» не є винятком. Ексклюзивні свідчення, надані спеціально для цієї книги українськими, російськими та міжнародними політиками, військовими, експертами, журналістами, активістами, дають широку панораму аншлюсу Криму. І нема чого ображатися на паралелі з Гітлером. Самі ж назвали це неподобство «воссоединением Крыма с Россией». А то ж і є аншлюс. Відвідати рідний Крим Тарас поки що не може. Окупанти, напевне, занесли його до «чорного списку». А для нас це — дошка пошани, висока оцінка того, що пан Березовець робить для повернення Криму Україні.

Олег Медведев, політичний консультант, радник Президента України Петра Порошенка

Для мене моя рідна батьківщина, мій Крим асоціюється з ароматом лаванди. По-справжньому я його відкрив для себе в 1989 році, коли їхав машиною з двоюрідним братом Ельдаром до Бахчисарая, де мій батько купив будинок і де з часом мала би зібратися вся наша рідня, яка поверталася на свою Батьківщину після десятиліть депортації. Потім аромат лаванди супроводжував мене всюди: у дивовижних відкриттях моєї найкрасивішої Батьківщини, у зустрічах і знайомствах зі співвітчизниками, які починали зводити свої будинки поруч із лавандовим полем, і в Бахчисараї, і в Сімферополі, і в Судаку. Змішаний із сонцем і вітром, цей аромат став для мене частинкою моєї Батьківщини, мого Криму. І ось уже більше року я не відчуваю запаху рідної лаванди. Я не був у Криму з 27 лютого 2014 року, з тих самих днів, коли російські окупанти анексували мою Батьківщину. Я не думаю, що який-небудь фільм, картина, книга здатні перевернути світогляд, заангажований пропагандою, але впевнений у тому, що вони можуть стати точкою збору емоцій, інформації, пам’яті. Я дуже сподіваюся, що книга мого земляка, кримчанина Тараса Березовця стане територією, де будуть зібрані емоції, смисли й пам’ять людей, яким важливо знати й відчувати, що в них є небо, є земля, є їхня рідна Батьківщина з ароматом лаванди.

Ахтем Сеїтаблаєв, український актор і режисер, заслужений артист АР Крим

Крим — це земля, де я народилася й зростала. У моїй сім’ї офіцера, військового льотчика знають, що таке честь і гідність. Мене змалку вчили поважати, любити свою сім’ю, цінувати рідну землю, допомагати ближньому, бути чесною із собою та з іншими. Ось уже десять років я живу в столиці України, але Крим був і лишається для мене завжди рідною домівкою. Саме тому я не могла сидіти склавши руки, спостерігати, як розривали мою рідну землю на частини, як російські окупанти паплюжили мирних жителів, принижували українських військових, залякували, викрадали кримських татар. Саме тому я прийняла рішення їхати до Криму. Виїзд був призначений на 8 березня 2014 року, а потім сталося те, що сталося: мене взяли в полон російські окупанти. Про ці дні пекла я розповіла Тарасу Березовцю для його книги. Я поїхала туди свідомо, адже хотіла, щоби люди знали, говорили й переказували одне одному правду — що насправді сталось у Криму. Правду про те, що Росія його окупувала. Правду про те, що російська влада просто вкрала частинку нашої Батьківщини, частинку мого рідного дому. Я хотіла, щоби люди боролися за свою землю. Ми всі відповідальні за те, яка вона — наша Україна, як її сприймає світ, а поки ми самі її сприймаємо тільки крізь приціл зброї. Я переконана, що ця книга написана для того, аби люди знали правду про Крим, щоби черпали інформацію з достовірних джерел, із перших вуст. Ця книга розповідає, якою ціною велася пропаганда російських ЗМІ, як збурювалося кримське населення зсередини, велася відповідна робота російських спецслужб задовго до лютневих подій 2014 року. Відповіді, яких ми не могли знайти в той буремний час, чекають вас тут, зібрані в цій книзі: це розповіді очевидців, які випробували на собі всю жорстокість «руського міра».

Шура Рязанцева, активістка Автомайдану, кримчанка, яка була в полоні в російських окупантів

Я народився, виріс і все своє життя прожив у Криму. В українському Криму. Бачив, як півострів хотіли перетворити на комуністичний заповідник, створюючи автономію 1991 року. Бачив, як більшість кримчан проголосували в грудні того ж року за незалежність України. Був свідком того, як у 1993–1994 роках Крим намагалися вперше забрати в нашої країни. Весь цей час на українському півострові вільно працювали російські пропагандисти. У кабельних мережах транслювалися російські телеканали. Практично не було шкіл з українською мовою навчання. А Партія регіонів, керуючи півостровом більше десятиліття, відверто загравала з російськомовними виборцями, обіцяючи не допустити поширення в Криму «українізації». Українізації не сталося. Сталася окупація. Російська окупація українського півострова Крим. Сподіваюсь, що ця книга допоможе українцям краще зрозуміти, що насправді було в лютому — березні 2014 року в Сімферополі, Севастополі та інших кримських містах. Чому півострів був захоплений практично без жодного пострілу. Та чи могли мирні громадяни протистояти до зубів озброєним окупантам.

Олександр Янковський, кримський журналіст, генеральний директор ТРК «Чорноморська», вимушений переселенець

/ КРИМ. ПРИСВЯТА /

Материнська лінія моєї сім’ї походить зі східної частини Криму, з Керченського півострова, а батьківський козацький рід належить до числа найстаріших на Полтавщині. Тому історичні назви кримських поселень, річок і місцевостей, забуті в радянські часи, у нашому родинному колі лунали повсякчас. Керч-Пантікапей, Катерлез, Бакси, Мелек-Чесме, Ак-Бурун, Тарханкут, Атлеш — ці автентичні назви ви з дитинства буквально вбираєте з молоком матері.